Особливості взаємин і спілкування підлітків з дорослими та однолітками

06.12.2015 23:55

 

План

1. Зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підліт­ками

2. Типи взаємин підлітка з дорослими.

3. Основні труднощі взаємодій з підлітками, які зумовлені по­зиціями і стилями спілкування дорослих.

4. Вплив групи однолітків на процес соціалізації дитини

 

1.Зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими  та підліт­ками

У підлітковому віці взаємини з дорослими починають будуватися під впливом переживання нових почуттів, які пов'язані з прагненнями до самостійності, дорослості та самоствердження. Підлітки починають відмовлятися від підвищеного нормативного контролю з боку дорослих, відходять від ідеалізованих, надуманих зразків дорослих, починають ак­тивно відстоювати свої права на самостійність, висувають власні про­позиції у вирішенні значної частини життєвих питань, перестають ви­конувати вимоги дорослих щодо змін в їх поведінці. Вони намагаються знизити контроль дорослих щодо себе, хворобливо реагуючи на явні чи неявні обмеження їх прав.

У сфері взаємодій процес відокремлення підлітків від світу дорослих першими помічають батьки. Зростання для підлітків значущості нових референтних груп неухильно відображається на контактах з батьками. Підлітки починають більше вільного часу проводити поза сім'єю, рідше супроводжують дорослих під час відпустки, пізно лягають спати і все менше хочуть залишатися вечорами вдома. Одночасно у них знижується готовність бути слухняними і слідувати вказівкам батьків. Це зумовлено тим, що в уявленнях підлітків дорослі все більше втрачають виключні властивості, якими вони раніше володіли в очах своїх дітей. Виникають проблеми в економічній сфері сім'ї, що пов'язано з потребою підлітків бу­ти самостійними, а значить, і матеріально незалежними від батьків. Бать­ки, використовуючи такі прагнення, часто намагаються пов'язати функції контролю і регламентації з економічними стимулами або санкціями.

Залежно від батьківських уявлень і очікувань щодо власної дитини процес автономності і самостійності може бути прискорений або загаль­мований. Так, не існує конфліктів у взаєминах там, де батьки вважають дитину здатною до автономії і сприймають її як сильну, здатну «стояти на власних ногах». Навпаки, батьки, які вважають дитину дуже несамостій­ною і залежною, приписують їй нездатність створювати нові взаємини, успішно знаходити друзів і всіляко перешкоджають її самостійності.

З точки зору дорослих, характер непорозумінь у процесі емансипації (від лат. етапсіраііо - звільнення), яка виявляється у прагненні підліт­ків звільнитися від опіки дорослих, визначають такі моменти: а) велика кількість вільного часу в сучасної молоді порівняно з поколінням батьків; б) краща фінансова забезпеченість; в) широкі можливості в отриманні освіти.

Підлітки, зі свого боку, вважають, що основні розбіжності у поглядах з батьками переважно стосуються одягу, зачісок, успішності у навчанні та захоплень і відпочинку. Крім того, це можуть бути зіткнення поглядів щодо питань еротики і сексу (які актуальні зараз у віці 12-13 років). На­пруженість у взаєминах між обома сторонами створюють і такі вимоги батьків до підлітків, як їх охайність, допомога в домашньому господар­стві та заборона палити і пізно приходити увечері додому.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими виступають:

-  різниця у досвіді дорослих і підлітків;

-   відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;

-      відсутність певних правил, які структурують послаблення батьків­ської влади у фазі переходу від дитинства до підлітковості;

-      соціальні відмінності, що пов'язані із зіткненням контролюючої ролі дорослих з потребами підлітків у автономії.

Характер взаємин з учителями і суб'єктивне ставлення до них зміню­ються протягом підліткового віку. Якщо провідним мотивом взаємин і спілкування молодших підлітків є прагнення отримати підтримку, заохо­чення вчителя за поведінку чи навчання, то в середньому підлітковому віці виникає прагнення до особистого спілкування з учителем. З роками підлітків все більше хвилюють особистісні та професійні якості педаго­га. При цьому професійні якості педагогів у цілому задовольняють під­літків, а особистісні не завжди. Невдоволеність особистісними якостями педагогів сприймається ними частіше всього як проблема «справедли­вості» вчителя. Помітно, що з віком складається ситуація нарощування потреби в особистісному спілкуванні підлітків з педагогами і неможли­вість її задовольнити.

Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в між-особистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підліт­ками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.

 

2.Типи взаємин підлітка з дорослими

 

Результати сучасних досліджень показують, що існують три основних типи взаємин, які певним чином впливають на мотиви, форми і зміни у спілкуванні дорослих і підлітків. По-перше, це взаємини, які спираються на офіційно зафіксовані права і обов'язки дорослих і дітей (регламенто­ване спілкування). По-друге, взаємини, які будуються на потребі розумі­ти один одного, на прагненні до емоційного контакту і допомоги іншому (нерегламентоване або «довірливе» спілкування). По-третє, взаємини, які виникають при відсутності прихильності один до одного або байдужості (неорганізоване, випадкове спілкування).

Підлітки в більшості випадків прагнуть до довірливого, нерегламен-тованого типу взаємин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування, як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій роз­суд інтерпретують будь-які факти.

Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламенто-ваного спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивити­ся на світ дорослих і, завдяки йому набути самостверджуючих позицій для власного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.

Одним з позитивних досягнень, що виникають в довірливому спілку­ванні, є потреба підлітка в емпатії по відношенню до дорослого, яка ви­значає прагнення допомогти і підтримати його, розділити з ним радість і горе. Дорослий, який здатний зрозуміти співпереживання і готовий прийняти співчутливе ставлення підлітка до себе, виступає у взаєминах з ним на «рівних» правах. Емпатійний підліток завжди відчуває потре­бу поділитися своїми враженнями, розповісти про події свого життя, але йому буває важко зробити перший крок до інтимного спілкування. Для дорослого дуже важливо, у зв'язку з легкою вразливістю такого підлітка, обрати саме нерегламентовану форму спілкування, з метою підтримання довірливих контактів.

Основним змістом спілкування підлітків з дорослими стають питан­ня соціальних проблем, взаємостосунках між людьми, моральних оцінок подій і вчинків оточуючих, особистісних взаємин між юнаками і дівчата­ми та проблема вибору ціннісних орієнтацій і самоствердження себе як особистості. Серед партнерів по спілкуванню ними виділяються вчителі, батьки, близькі родичі, однолітки, друзі.

Якщо підліток у взаємостосунках відчуває, що від нього багато чого очікують, він може намагатися ухилитися від виконання обов'язків, при­ховуючись за досить «доброго» дорослого. Тому для засвоєння підлітком нової системи взаємин важлива чітка аргументація вимог, що йдуть від дорослого. Неаргументоване нав'язування вимог, як правило, відкидаєть­ся. До того ж, підліток більше домагається певних прав, ніж прагне при­йняти на себе обов'язки. Велике значення в цей період мають єдині ви­моги до підлітка як в сім'ї, так і в школі.

У випадках, коли вимоги суперечливі, підлітки демонструють протес­ти в різних формах, проявляють непокірність з метою змінити такі вза­ємини. І дорослі поступово, під впливом домагань підлітків, вимушені переходити до нових форм спілкування з ними. Цей процес далеко не завжди відбувається без психологічних травм. До цього додається стерео­тип сприйняття підлітків як підлеглих і залежних, а тому дорослі не за­вжди здатні задовольнити їх потребу в нерегламентованому спілкуванні. Про це свідчить величезна кількість листів підлітків у сучасні молодіжні газети і журнали, в яких вони реалізують дану потребу незнайомим до­рослим. Характер цих листів відрізняється високим рівнем емоційності і щирості:

1.«Ввечері батьки тільки встигають запитати: «Як справи у школі?» А нам на це питання надокучило відповідати, і здається, що батьків більше вже нічого і не цікавить... Тому ми часто не розуміємо батьків, а батьки нас...»

2.«Повинні ж бути в них (вчителів) спільні інтереси з нами? Вони просто відпрацьовують свої години у школі, а до наших проблем їм не­має діла!»

3.«Дізнатися про кохання у дорослих я не намагаюся, вважаю, що це не має сенсу, вони все одно не скажуть.»

4.«...Вони (батьки) не бачать у нас людину, здатну самостійно оціню­вати і розуміти життя. Вони не дозволяють нам гуляти, дружити, бачать у дружбі щось погане, непристойне... намагаються спіймати на слові... не вірять, коли говоримо правду... не дають думати і жити самостійно...»

5.«...Ми з мамою ще жодного разу не говорили по душам ...я б могла розповісти все, що мене хвилює, іншій жінці, яка мене зрозуміє...»

6.«Дуже багато вчителів, на мою думку,... вчать одному, а роблять зо­всім інше». (За матеріалами В.Е. Пахальян).

Спілкування підлітків багато у чому зумовлюється їх настроєм, який протягом невеликого проміжку часу може змінюватися прямо на проти­лежний. Лабільність настрою та амбівалентність почуттів можуть при­зводити до поверхового, неорганізованого спілкування. За таких умов спостерігаються невміння протистояти тиску з боку дорослих, обмеже­ність словникового запасу та мовленнєвої культури порівняно зі старшим поколінням. Все це призводить до того, що у контактах підлітків перева­жають мало усвідомлювані поведінкові реакції.

Найхарактернішою є реакція «відходу» від ситуації, коли підліток об­минає «гострі кути», або зовсім не помічає чи нівелює проблему. Проте невирішені питання з часом важким тягарем лягають на його плечі. В си­туаціях, коли зменшується увага з боку близьких чи висуваються завище­ні очікування до підлітка, які пов'язані з перевантаженням його духовних і фізичних сил, може наступати реакція опозиції. Вона характеризується тим, що підліток у взаєминах з дорослими різними засобами намагається привернути їх увагу, переключити її з усіх інших на себе.

Найлегший спосіб досягнути мети - увійти в світ дорослих ,- поля­гає для підлітка у наслідуванні їх зовнішніх форм поведінки. Для хлопців зразком часто стає та людина, яка веде себе «як істинний мужчина» і воло­діє мужністю, сміливістю, витримкою, силою волі і вірністю у дружбі. У дівчат розвивається тенденція відтворювати образи тих жінок, які сприйма­ються «як істинна жінка»: старших подруг, привабливих, розумних, попу­лярних. Наслідування поведінки значущого дорослого, причому в першу чергу зовнішніх, доступних сторін: в одязі, зачісках, прикрасах, космети­ці, особливому лексиконі, манері поведінки, засобах відпочинку і розваг - тобто того, на основі чого можна досягти певного успіху, характеризує реакцію імітації. Оскільки зразками для імітації виступають не тільки до­рослі, але і однолітки підлітків, то створюваний ними ідеал буває досить суперечливим. Він поєднує у собі якості як дорослого, так і молодої лю­дини, причому не завжди ці якості узгоджуються в одній особі. На думку Р.С. Немова, у цьому полягають основні чинники невідповідності підліт­ків власному ідеалу і їх постійні переживання з цього приводу.

При недостатній критичності і несамостійності в судженнях реакції імітації можуть здійснювати негативний вплив на поведінку підлітка. Не­гативна імітація виявляється у підлітків тоді, коли для наслідування ви­бирається негативний зразок. Часто буває так, що це людина, яка була причиною багатьох страждань і образ підлітка.

У цьому віці спостерігаються реакції гіперкомпенсації - коли підлітки для самореалізації вибирають ті сфери діяльності, в яких необхідно дола­ти певні труднощі. У взаємостосунках вони намагаються продемонстру­вати, що неуспіх в якійсь одній галузі, вони можуть компенсувати успіха­ми в іншій - в такій, де здатні реалізувати свої внутрішні можливості.

Згадувані вже реакції емансипації у даний період розвиваються за
двома напрямами. По-перше, це відторгнення від минулого заради
устремління в майбутнє. По-друге, це_подолання емоційних зв'язків з
батьками і включення в соціальне життя, що відбувається поза сім'єю.

Реакції емансипації у більшості випадків досить яскраво виражені. Проте багато психологів зазначають, що звільнення від опіки батьків пов'язано з тендерними відмінностями, тобто уявленнями про те, якою в межах даної культури, може бути поведінка представників різної статі. Динаміка реакцій емансипації балансує в інтервалі даного віку - від 11 до 16 років.

Вимоги свободи, звільнення від контролю батьків сильніше помітні у  молодших дівчат-підлітків. Дівчата частіше прагнуть до автономії в силу того, що сімейні вимоги довго утримують їх в інфантильній ситуації: їх примушують займатися домашніми справами, суворо контролюють від­сутність дома і вибір друзів-хлопців. Після 15 років емансипація дівчат помітно знижується. У хлопців, навпаки, на початку підліткового віку такі реакції малочисельні. Адже ставлення до хлопців визначають інші батьківські імперативи: досягнута самостійність і незалежність у кінці дитинства не зникає з появою пубертату. Але після 15 років реакції еман­сипації зростають, оскільки виникають труднощі у хлопців, які пов'язані з конфронтацією з приводу їх шкільних успіхів, життєвих цінностей і професійного вибору.

 

3.Основні труднощі взаємодій з  підлітками, що  зумовлені по­зиціями і стилями спілкування дорослих.

 

На основі узагальнених су­джень підлітків психолог М. Кле представив сім видів батьківської влади у спілкуванні:

автократичний - підліток не може ні висловити свою особисту точ­ку зору, ні бути учасником рішень, які його стосуються;

авторитарний - підліток може бути учасником в обговоренні проб­лем, але батьки приймають остаточне рішення, враховуючи тільки власні думки;

демократичний - підліток робить свій внесок в обговорення проб­леми і може сам приймати будь-яке рішення, однак він повинен повідо­мити про це батьків, від яких залежить остаточне рішення;

егалітарний - ролі практично не диференційовані, батьки і діти «на рівних» є учасниками в прийнятті рішень;

дозволяючий - підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рішень;

попускаючий - підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;

ігноруючий - батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформує їх про це.

За проблемами авторитарного і автократичного стилю батьків обов'язково виникає наступна проблема - формування стилю спілку­вання підлітка за такими ж зразками з іншими людьми. У взаєминах по­за сім'єю такі підлітки, позбавившись жорсткого контролю і небезпеки покарання, починають самі жорстко спілкуватися з однолітками, вияв­ляють неповагу до дорослих, демонструють свою свободу, порушують норми моралі у громадських місцях. Інколи їх поведінка носить характер безпомічності, сором'язливості (говорить тихим голосом, опускає очі) або, навпаки, виявляють зухвалість, виконуючи роль паяців. Підсилений контроль і оцінка приносять тільки негативні наслідки: підліток втрачає можливість бути вільним, не вміє користуватися свободою. У неконтр-ольованих ситуаціях у нього активізується прагнення до самостійності, хоча морально-етичні зразки його самореалізації відсутні. В результаті підліток опиняється в ситуації конфлікту як з батьками, так і з іншими дорослими.

Моделі поведінки дорослих, що пов'язані з попускаючим та ігноруючим стилями, як правило, демонструють недостатність уваги, турботи і ке­рівництва старших. Підліток дуже часто почуває себе самостійним, або таким, якого «ніхто не розуміє», адже він може стати джерелом проблем і тривог всієї сім'ї. А прагнення звільнити підлітка від труднощів і непри­ємних обов'язків спричиняє нездатність до об'єктивної рефлексії. Під­літок, якому все дозволяють, рано чи пізно потрапляє в критичну ситуа­цію. Невміння рахуватися з думкою оточуючих, відсутність терпимості, поява неадекватно високого рівня домагань та потреба уваги до себе не узгоджуються з недостатнім досвідом подолання складних життєвих си­туацій. В той же час підлітки, які стикаються з демократичним, егалі­тарним та дозволяючим типами взаємин з дорослими, здатні відповідати суспільним очікуванням у сфері спілкування і бувають достатньо прогно­зованими. Вони рідко переживають почуття відторгнення і покинутості. Дані моделі гарантують поступовий розвиток емоційної і поведінкової самостійності і дозволяють підліткам оволодівати навичками прийняття рішень та взяття відповідальності за їх виконання на себе.

Отже, зазначені стилі спілкування і виховання, які використовуються дорослими, дають можливість уявити варіанти умов, що створюються для підлітків батьками та шкільними вчителями. Саме різноманітність стилей спілкування, яку отримує підліток у повсякденних взаємстосун-ках з дорослими, навчають його стратегіям спілкування у реальних вза­ємодіях між людьми.

 

4.Вплив групи однолітків на процес соціалізації дитини

 

Вплив групи однолітків на процес соціалізації дитини озпочинається набагато раніше від початку підліткового віку. Можна стверджувати, що цей вплив проявляється з початком соціального життя дитини і виконує на попередніх та підлітковому віковому етапі схожі функції: можливість розвинути навички, необхідні для адекватних взаємодій з однолітками і здатність розділяти з ними спільні заняття, інтереси і почуття. Група однолітків відіграє провідну роль у процесі соціалізації підлітків ще й тому, що взаємостосунки з однолітками своєї і протилежної статі створю­ють прототип дорослих взаємин, які можна реалізовувати у подальшому соціальному, професійному і статевому житті. Багато психологів дотри­муються позиції, що група однолітків виконує основну функцію у про­цесі становлення автономності підлітка та його незалежності. Контакти в ній сприяють побудові нових взаємин з іншими та новому ставленню до самого себе, допомагають підлітку зрозуміти себе, своє призначення, дозволяють пережити почуття ризику і випробовувати сили у ситуаці­ях змагання. Підлітки у групі об'єднані спільною потребою звільнення від батьківського контролю, визначення власного статусу та особистісної статевої ідентифікації.

У відомій концепції Д.Б. Ельконіна підкреслюється думка про те, що для підліткового віку характерний пріоритет дитячої спільноти над до­рослою. Саме у групі однолітків створюється нова соціальна ситуація розвитку особистості. В ній підліток засвоює ідеальні форми. Це, перш

за все, область моральних норм, на основі яких будуються соціальні вза­ємодії. Спілкування з однолітками, на думку вченого, є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі цієї діяльності засвоюються норми мо­ралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. В цей період центр життя підлітка переноситься з навчальної діяльності в діяльність спілкування. Змінюються взаємини з вчителями: для підлітка більш цінним є той статус, який він отримує у колі однолітків, ніж оцінне ставлення до нього з боку вчителя. Набуття нової рольової позиції у процесі спілкування пов'язане зі ставленням од­нолітків до підлітка як до дорослої особистості. Завдяки комунікативній діяльності відбувається уявне програвання всіх найбільш складних сто­рін майбутнього життя.

Відомо, що в традиційний психології існують три варіанти визначен­ня провідної діяльності у підлітковому віці. Так, Д.Б. Ельконін виділяв інтимно-особистісне спілкування, Д.Й. Фельдштейн - суспільно-корис­ну діяльність, В.В. Давидов - суспільно-значущу діяльність. З одного бо­ку, у двох визначеннях присутній один і той же фактор «суспільність». Справді, діяльність як висхідна форма оволодіння новим для даного віку змістом, будується завжди як сумісна, тобто певною мірою як суспільна. З другого - при вивченні підліткового періоду не можна не враховувати прагнення підлітків до спілкування з однолітками.

Визнаючи високу евристичність ідеї провідної діяльності, яка бере свій початок у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського, необхідно відмітити, що уявлення про провідну діяльність можуть виступати лише в якості загальних орієнтирів. По-перше, тому, що одна і та ж провідна діяльність має місце протягом досить великих проміжків часу, в той час як практика говорить про необхідність нових форм роботи з підлітками в кожному наступному класі. По-друге, достатньою мірою операційно відпрацьована вона лише для молодшого шкільного віку; що стосується підліткового і юнацького віку, то дискусії стосовно провідних для них діяльностей далекі від завершення. Так, сучасна дослідниця підлітково­го віку К.Н. Поліванова дотримується нової позиції і нею висунута ідея проективної діяльності, як провідної для підліткового віку.

Існує достатньо емпіричних даних, які підкріплюють ідею, що група однолітків, а, точніше, референтна група, набуває для підлітка найістот­нішої значущості. Для нього дуже важливо мати референтну групу, цін­ності якої він приймає, на чиї норми поведінки і оцінку він орієнтується. Часто референтна група характеризується певною манерою поведінки, що визначає в ній ознаки певної підліткової субкультури. Субкультура підлітків, як правило, пов'язана з власно створеними нормами, звичка­ми, манерами поведінки, які нерідко суперечать пануючим правилам у суспільстві. Вона більше зорієнтована на зовнішні молодіжні атрибути,

хоча її установки і цінності у більшості випадків співпадають з батьків­ськими.

Нормативність у підліткових групах формується спонтанно, конт­роль за нею їх учасниками здійснюється стихійно, при дотримуванні максималістських вимог. Якщо підліток когось з групи підвів, зрадив, покинув у небезпеці, йому можуть оголосити бойкот, залишити одного і, навіть, побити. Підлітки жорстко контролюють однолітків: як кожний відстоює свою гідність, як виконується принцип рівності і свободи кож­ного. Ними високо цінуються вірність, чесність, відданість і в той же час засуджуються зрадництво, порушення даного слова, егоїзм, жадібність. Вони не поважають однолітків, які у своєму особистісному розвитку не досягає рівня самоповаги, не мають власної думки, не вміють відстою­вати власні інтереси.

Не дивлячись на суворі правила і сформовані кодекси гідності та обов'язків, більшість підлітків прагнуть до референтної групи. Вона створює почуття «Ми», яке підтримує підлітка, закріплює його внутрішні позиції. При всій орієнтації на ствердження свого «Я» серед однолітків, деякі підлітки вирізняються особистісним конформізмом. Конформні під­літки залежні від інших і прагнуть виконати все, на що їх штовхає група. Однак, при незадоволеності міжособистісними взаєминами у групі, під­літок прагне до пошуку іншої групи, яка більше відповідає його запитам.

Якщо підліток потрапляє в групу з досить високим рівнем соціаль­них взаємодій, то це сприятливо впливає на становлення його особис­тості. В такому середовищі існує взаємна зацікавленість один в одному, а спілкування стає настільки атракційним, що підлітки часто забувають про уроки і домашні обов'язки. Свої плани і таємниці вони довіряють не батькам, а кращому другу. При цьому підліток в категоричній формі відстоює право на дружбу зі своїми однолітками, не терплячи ніяких об­говорень чи коментарів з приводу не тільки недоліків, але й досягнень друга. Обговорення особистості друга в будь-якій формі, навіть у формі похвали, сприймається як посягання на право вибору підлітка, на його самостійність і свободу.

Найбільш глибоке і змістовне спілкування можливе при дружніх вза­ємостосунках. Спілкування з другом за нормативами референтної групи узгоджується із проявами прихильності, ніжності та симпатії. Не тільки дівчата-підлітки виявляють свої почуття обіймами і прагненням дотор­кнутися одна до одної, це властиве і хлопцям-підліткам. Поряд з друж­німи «потасовками» і боротьбою, хлопці виявляють симпатію і приязнь один до одного через обійми після тривалої розлуки і рукопотискування при зустрічі. Підліткова дружба, розпочавшись в 11-13 років, залишає сліди високих прагнень до особистісного вдосконалення у душі дорослої людини на все життя.

Коло спілкування підлітків не обмежується тільки близькими друзя­ми. У підлітків з'являється багато знайомих, приятелів і, що суттєво, ви­никає тяжіння до неформальних груп або компаній. Активні підлітки мо­жуть одночасно входити в кілька груп, наприклад, у групу, яка склалася на заняттях у спорткомплексі, у групу свого чи сусіднього двору, в одну з мікрогруп класу.

Те, що отримує від групи підліток і те, що він їй може дати, залежить від рівня розвитку групи, до якої він належить. Для дворової компанії частіше всього характерний груповий егоїзм та індивідуалізм, протистав­лення своєї компанії іншій. Вона прагне у процесі сутичок з сусідніми групами закріпити за собою певну територію. Навпаки, групу класу мо­же характеризувати колективістська єдність. Колектив більше відкритий і доброзичливий до тих, хто до нього належить. У ньому менше відгоро-дженості, кастовості, групового егоїзму. В колективі превалює взаємодо­помога, взаєморозуміння і сприятлива психологічна атмосфера.

В умовах сучасності з'явилася тенденція, що визначає приналежність підлітків до так званих юнацьких релігій. Входити у певну групу, яка го­това прийняти підлітка, буває зовсім недостатньо. Деякі підлітки нерідко почувають себе одинокими поряд з однолітками. Крім того, не всіх під­літків приймають у групи, частина з них може бути ізольована від них. Частіше це тривожні, замкнуті і невпевнені в собі підлітки, які потребу­ють до себе особливої уваги. Притягальною силою для таких підлітків стає ідеологія певних релігій, яка завжди пов'язана з цілим рядом обіця­нок: налагодження заповненого смислом і вірою життя у групі однодум­ців, позбавлення сором'язливості, страхів, самотності, відчуття власної провини і спрощена перспектива на майбутнє. Релігійні групи пропону­ють «образ вождя» (гуру, месія, пророк, філософ), наділеного рисами Бо­га, який начебто володіє рецептом спасіння окремих людей і всього світу. Підлітки, які потрапляють під вплив релігійних ідеологій, часто кидають навчання, сім'ю, поривають з близькими людьми. У деяких релігійних групах вони втрачають свою ідентичність і приймають нові імена. Вияв­ляються дуже небезпечні наслідки приналежності до такої групи: хворо­блива залежність від неї або її лідера, втрата самостійності, нездатність до емоційних зв'язків з людьми, що не приналежні до даної групи, втрата почуття реальності, відсутність раціонального мислення, спрямованість думок на релігійне вчення, підкорюваність «вчителю» і фанатизм віри.

Для підлітків важливо не тільки бути разом з однолітками, спілкувати­ся з ними, але й займати серед них положення , яке задовольняє їх . Для од­них це прагнення бути визнаним, популярним і добрим другом, для других - зайняти у групі позицію лідера, для третіх — бути авторитетом у якійсь справі. Аналіз суб'єктивних переживань підлітків засвідчує, що для ба­гатьох з них важливе визнання цінності їх особистості в очах однолітків.

До дуже складних наслідків може призводити фрустрація потреби «бути значущим в очах однолітків». Саме невміння, неможливість досягти тако­го положення частіше всього стає чинником недисциплінованості і право­порушень підлітків. Цей факт пояснює підвищену комформність підлітків до різних неформальних груп, компаній, релігійних сект тощо.

Емансипація від дорослих і разом з тим зростаюче значення групи однолітків у соціальному житті підлітків, все ж таки опосередковано ви­значають їх приналежність до цінностей сучасників. Принаймні багато ціннісних орієнтацій черпається молодим поколінням із засобів масової інформації: радіо, телебачення, преси. Виступи провідних вчених, відо­мих політичних діячів, художників і літераторів, психологів і медиків, економістів і юристів сприяють формуванню системи цінностей, яку під­літки вносять у підліткову субкультуру Слід підкреслити, що не тільки однолітки, але і дорослі виступають альтернативним джерелом вибору моделей поведінки підростаючої особистості. Підлітки схильні прийма­ти норми дорослих у тих сферах, де культурні норми стабільні і тоді, коли рішення мають тривалі наслідки. Група однолітків слугує референт­ним джерелом численних поведінкових реакцій, які співвідносяться зі змінними соціальними і культурними нормами.

Отже, протиставлення двох референтних джерел соціалізації підліт­ків являє собою штучну дихотомію: вплив кожної групи залежить від со­ціальної ситуації. Група однолітків визначає смаки, переваги, мовлення, способи індивідуальних та статевих взаємодій; дорослі впливають на вибір соціально-економічних цінностей, звичок споживання, релігійної приналежності чи політичних поглядів.