Причини та профілактика деструктивної поведінки учнів

01.12.2015 20:38

План

1.     Зміст поняття «деструктивність».

2.     Науково –психологічні дослідження феномену «деструктивності»

3.     Дослідження мотивації суїцидальної поведінки неповнолітніх.

4.     Виявлення та аналіз ознак  деструктивної (суїцидальнлї ) поведінки.

5.      Психопрофілактична робота з упередження деструктивної поведінки

        

Деструктивність - руйнування, що виходить від людини і спрямоване зовні, на зовнішні об'єкти, або всередину, на самого себе.

У психоаналітичної літературі перші уявлення про деструктивності містилися в ранніх, що відносяться до періоду 1910-1912, роботах А. Адлера, В. Штекеля, К.-Г. Юнга, С. Шпільрейн. А. Адлер висловив міркування про властивий людині «агресивний потяг».Штекель виявив, що в сновидіннях і фантазіях пацієнтів часто виявляються такі мотиви і сюжети, які свідчать про прояв у них ненависті і наявності внутрішньої тенденції до смерті.

Юнг виходив з того, що лібідо включає в себе сили, спрямовані як на творення, так і на руйнування. У 1911р. на засіданні Віденського психоаналітичного товариства С. Шпільрейн висловила ідею про схильність людини до деструктивності, а через якийсь час опублікувала в одному з психоаналітичних журналів статтю «Деструкція як причина становлення», в якій в явній формі висловила своє уявлення про властивий людині деструктивний початок. Це знайшло відображення в його книзі «По той бік принципу задоволення», в якій при обгрунтуванні ідеї про потяг до смерті він послався на статтю Шпільрейн «Деструкція як причина становлення» і визнав, що значна частина його міркувань на цю тему була передбачена в цій статті, де садистський компонент сексуального потягу був названий деструктивним .

У роботі «Я і Воно» Фрейд висловив міркування, згідно з яким Над-Я, виступає в якості критичної інстанції, совісті і почуття провини, може розвивати по відношенню до Я таку жорстокість і суворість, яка перетворюється в садизм і нещадну лють. Визнаючи цю обставину, наочно виявляється в практиці психоаналізу на прикладі пацієнтів, які страждають меланхолією, він побачив у Над-Я руйнівний компонент, пов'язаний зі спрямованістю агресії людини не стільки зовні, скільки усередину. У книзі «Невдоволення культурою» Фрейд висловив свою готовність визнати, що в садизмі і мазохізм психоаналітик має справу зі сплавом еротики і деструктивності, спрямованої або всередину, або назовні. При цьому він зауважив, що йому самому не зрозуміло, як він сам і багато психоаналітиків прогледіли широко поширену агресивність і деструктивність «Я згадую, - писав він, - про власний опір при першій зустрічі з ідеєю інстинкту деструктивності в психоаналітичної літературі, пам'ятаю, як довго він тривав, поки я не став біль лояльній до цієї ідеї. Не дивно, що інші її заперечували і заперечують». У роботі «Чому війна?» Фрейд констатував обставину, що найчастіше вчинки людей не є результатом якогось одного-єдиного прояву потягу. Якщо серед людей лунають заклики до війни, то це означає, що у них явний потяг до агресії і руйнування. Розглядаючи ці потягу, він вважав, що при роздумі про дивовижні події в історії важко позбутися враження, ніби ідеальні мотиви були лише приводом для розгулу деструктивних пристрастей, в інших же випадках, як, наприклад, в жорстокості святої інквізиції, «ідеальні мотиви превалювали в свідомості, деструктивні ж давали їм несвідоме підкріплення». Даючи роз'яснення з приводу психоаналітичного розуміння потягу до руйнування, Фрейд підкреслив, що виходячи з клінічного досвіду можна зробити висновок, згідно з яким цей потяг міститься всередині кожної живої істоти та направлений на руйнування його з метою звести життя до стану неживої матерії. Це потяг може бути названий потягом до смерті, на противагу еротичному потягу, представляє собою прагнення до життя. В ім'я збереження свого життя живої істоти доводиться руйнувати чуже життя. Це означає, що потяг до смерті стає руйнівним тоді, коли він прямує назовні і звертається проти зовнішніх об'єктів. Разом з тим, як вважав Фрейд, певна частка потягу до смерті залишається дієвою і всередині живої істоти. У психоаналітичній практиці доводиться мати справу з тим, що у багатьох пацієнтів деструктивний потяг загнаний в глибини їхньої власної психіки. У зв'язку з цим він писав: «Неважко помітити, що у випадку занадто великий активізації цього процесу можна очікувати погіршення здоров'я, в той час як поворот цих деструктивних потягів у зовнішній світ полегшується і діє на них сприятливо».

Тому мова може йти не про те, щоб повністю усунути з життя людини його потяг до деструктивності, руйнування, а про те, щоб спробувати відвернути цей потяг від прояву і реалізації в таких крайніх формах, як війни. Для досягнення даної мети необхідно використовувати опосередковані шляхи боротьби з війнами і, зокрема, направити проти деструктивного потягу його одвічного противника, Ерос. Це означає, що даному потягу має протистояти все те, що об'єднує між собою почуття людей. Перш за все маються на увазі зв'язки, засновані на почуттях любові, а також потягів розуму.

         Фромм вводить розділення агресії "доброякісної" - філогенетично закладеного імпульсу до атаки (або втечі) у ситуації, коли виникає загроза життю, і агресії "злоякісної" (деструктивності і жорстокості). "Доброякісно-оборонна" агресія необхідна для виживання індивіда і роду, має біологічні форми прояву і затухає, як тільки зникає небезпека. "Злоякісно-деструктивна" агресія властива тільки людині і практично не спостерігається в інших ссавців; за Фроммом, цей вид агресії не має філогенетичної програми і служить біологічному пристосуванню. Фромм піддає критиці розуміння агресивності в інстінктівізмі (окремі положення вчення Фрейда, К.Лоренца тощо) і біхевіоризму (Б.Скиннер та ін.)

Інстинктивні концепції тлумачать агресивність як постійний фактор психічного життя, що має тенденцію накопичуватися і шукати розрядки в деструктивних поведінкових актах ("гідравлічна концепція агресивності"). Фромм прагне спростувати уявлення про властиві людині від народження деструктивні схильності, використовуючи для цього дані нейрофізіології, психології тварин, палеонтології та антропології. Так, нейрофізіологія показує, що за відсутності внутрішніх або зовнішніх подразників імпульси зон мозку, активізують і стримуючі агресивність, знаходяться в стані рухомої рівноваги (тобто агресивність не діє постійно, а виникає ситуативно). Сам нейрофізіологічний механізм забезпечення захисту життя демонструє неочевидність значущості агресивності, оскільки у фізіології мозку (і в поведінці) не меншу значимість має рефлекс втечі (нервові волокна і центри нападу і втечі розташовані дуже близько).

В цілому, за Фроммом, войовничість є функцією цивілізаційного розвитку. Агресивність в суспільстві тим вище, чим вище ступінь поділу праці. Еріх Фромм вважає, що їх пояснення слід шукати не в успадкованому від тваринних предків руйнівному інстинкті, а в тих факторах, які відносяться до специфічно людських умов існування. Так, навіть у формі захисної реакції агресивність у людей зустрічається значно частіше, ніж у тварин. Фромм розглядає ряд видів цієї форми агресивності, "власне людських варіантів її прояву"; їх об'єднують поняття псевдоагрессіі та оборонної агресії. Псевдоагрессія (у вигляді ненавмисної агресії, ігровий агресії і агресії-самоствердження) позначає "дії, в результаті яких може бути завдано шкоди, але яким не передували злі наміри". Оборонна агресія пов'язана у людини з реакціями на загрозі свободи, індивідуальному або груповому нарцисизму, на спробу позбавлення людини ілюзій, а також з конформістським, або "інструментальним", поведінкою. В силу специфіки людського існування вона виявляється сильніше, ніж у тварини: людина реагує не тільки на поточну, а й на можливу загрозу, вона схильна до маніпуляції, керівництва, переконання; людина потребує не тільки у фізичних, а й в психічних умовах виживання - перш за все в "системі координат" і в об'єктах шанування.

Головною умовою зниження оборонної агресії, в силу неможливості зміни її біологічної основи, є, на думку Фромма, усунення з життя як індивідів, так і груп взаємних погроз. Це передбачає в першу чергу створення системи виробництва і розподілу, що забезпечує людям гідні умови буття і виключає або робить непривабливим прагнення до панування однієї групи над іншими. На відміну від оборонної, "злоякісна" агресія не породжується інстинктами і властива тільки людині. Автор стверджує, що вона не потрібна для фізіологічного виживання, але в той же час являє собою важливу складову частину людської психіки. Деструктивність розглядається ним як можлива реакція на психічні потреби, глибоко вкорінені в людському житті, як результат взаємодії різних соціальних умов і екзистенціальних потреб людини.

Для з’ясування мотивації суїцидальної поведінки неповнолітніх розгляньмо результати дослідження, викладені у статті «Мотивація суїцидальної поведінки неповнолітніх як об’єкт комплексного соціопсихологічного обстеження»  кандидата психологічних наук, доцента Херсонського державного педагогічного університету С. Шебанової. Дослідження мало на меті визначити причини соціально-психологічної дезадаптації передсуїцидального періоду (періоду від виникнення суїцидальних думок до спроб їхньої реалізації) і навіть періоду, який створює умови для виникнення суїцидальних думок. Автор намагалася визначити  дітей, що мають симптоми дезадаптації, які формують мотивацію суїцидальної поведінки (так звану групу ризику), а також провести аналіз особливостей реалізації їхніх потреб та інтересів. А саме: як вони навчаються, проводять вільний час, про що мріють, як ставляться до майбутнього, чи задоволені матеріальним і духовним станом родини, чи мають проблеми у спілкуванні з оточенням тощо. З’ясувалося, що  підлітки «групи  суїцидального ризику» порівняно з «тими, хто бажає жити», менше читають книжки, значно менше грають у комп’ютерні ігри, менше відвідують гуртки за інтересами, проте вільний час проводять переважно на вулиці та перед телевізором.  Щодо критерію фрустрації потреб спілкування з оточенням, то ті, хто становить «групу ризику», мають значно більше проблем у спілкуванні не лише з батьками, а й з однолітками. Серед «тих, хто втрачає бажання жити», більше дітей, не задоволених реалізацією матеріальних і духовних потреб у власній родині, ніж у групі «благополучних». До того ж серед  «тих, хто не бажають жити», більший відсоток таких, що їм батьки не дають грошей, і тих, хто вважає, що одягається гірше за інших. Отже, загалом «ті, хто не бажають жити», більше не задоволені своїм матеріальним становищем, ніж «ті, хто бажають жити», для них батьки не є прикладом ні в соціальному, ні в професійному аспекті. До образу майбутнього представники «групи ризику» ставляться із застереженням та острахом або байдуже. Несподіваним для дослідників виявилося й те, що у «групі ризику» досить велика кількість відмінників. Водночас багато й тих, хто навчається на «задовільно». Щодо інтересів у читанні книжок, цікаво, що  представники «групи ризику» менше полюбляють казки, а більше — фантастику, детективи; за статевими ознаками — серед них більше дівчаток, ніж хлопців. Можна констатувати, що «суїциденти» жадають спілкування з дорослими. Щодо незадоволеної потреби у спілкуванні з мамою важливо зазначити, що серед «суїцидентів» досить багато дітей, які з нею зовсім не спілкуються. Це дуже важливий чинник, виявлений у дослідженні. Він особливо наголошує на значущості материнської допомоги у попередженні виникнення суїцидальної поведінки. Матеріальний стан родини дослідником було визнано опосередковано, коли встановлювалося, якою мірою підлітки задоволені матеріальним становищем батьків. Зазначимо, що до груп, які вважають, що вони одягаються гірше за інших, не отримують грошей від батьків та матеріально не бажають жити так, як батьки, належать «ті, хто втрачають бажання жити», а також ті, хто не має поруч близької людини, діти з низькою самооцінкою та «нещасні» діти. Це підтверджує те, що матеріальний стан родини є важливим чинником у бажанні дитини жити, проте не сам по собі, а тільки через його віддзеркалювання у контексті самооцінки особистості. Ось чому суїцидальні наміри виникають також у дітей з матеріально забезпечених сімей. Саме діти, які відчувають, що всім до них байдуже, хоча бажають жити матеріально так, як їхні батьки, та отримують від них гроші, найчастіше почуваються самотніми. Зазначимо, що це почуття пов’язане саме з відсутністю духовної підтримки дорослих.

Психологічний аналіз конкретних ситуацій показує, що самовбивці  вирізняються такими індивідуальними психологічними особливостями:

-         інфантильністю,

-         гостротою переживань,

-         схильністю до самоаналізу,

-         сором’язливістю,

-         боязкістю,

-         рефлективністю,

-         підвищеною чутливістю,

-         недостатнім самоконтролем,

-         імпульсивністю, відсутністю конформності, схильністю до сумнівів, несталістю емоційної сфери,

-         невпевненістю у собі,

-         залежністю,

-         несформованістю системи цінностей,

-         нездатністю адекватно реагувати на конфлікти в міжособистісній сфері,

-         вразливістю,

-         збудливістю,

-         нестійкістю настрою,

-         схильністю до депресивних розладів,

-         неадекватною самооцінкою.

-         Людина перебуває в стані депресії: туга, пригніченість, тривога, страх або апатія, безрадісність, нудьга. У неї розвивається відчуття безнадійності, провини, сорому й ганьби.

 

Учені, котрі працюють над цією проблемою, стверджують, що найчастіше попередником самогубства у підлітків є поєднання симптомів депресії та антисоціальної поведінки. Агресивність й емоційна нестабільність можуть бути кореляторами суїцидальної поведінки, особливо в поєднанні з депресією. Імпульсивність часто описується як чинник ризику суїциду. Науковці  виокремлюють три типи суїцидальної  поведінки: демонстративна, афектна та істинна. Демонстративна суїцидальна поведінка простежується, коли підліток має на меті вплинути на оточуючих, щоб позбавитися неприємностей, викликати жалість, співчуття, просто привернути до себе увагу. Справжньою причиною найчастіше виявляється вражене самолюбство, втрата цінної для підлітка уваги, страх упасти в очах оточуючих, особливо однолітків. Іншою причиною демонстративного суїциду може стати необхідність виплутатися із серйозної ситуації, до якої потрапив підліток, уникнути покарання, викликати співчуття. У деяких дітей суїцидальні наміри можуть мати характер суїцидального шантажу. Іншою причиною демонстративного суїциду у деяких підлітків стають ревнощі до об’єкта свого захоплення (закоханості).

Афектна суїцидальна поведінка: іноді суїцидальні демонстрації можуть бути наслідком реакції на гострі афектні ситуації. Такі «афекти» у підлітка найчастіше викликані ударами по самолюбству, приниженням в очах оточуючих, втратою надій. Справжня суїцидальна поведінка: результат обдуманого рішення піти з життя. Можливі численні спалахи суїцидальних думок без здійснення певних спроб. Вони зазвичай можуть з’являтися, коли життя завдає ударів по «слабких місцях», особливо якщо водночас виникають уявлення про власну неповноцінність, і в критичних ситуаціях можуть мати справді суїцидальний характер. Суїцидальні дії  здійснюються під впливом ланцюга невдач, розчарувань, а останньою краплею може стати якийсь нікчемний привід.

Серед об’єктивних чинників, що впливають на суїцидальну поведінку дітей, можна виокремити такі: більшість неповнолітніх «суїцидентів» висловлювали свої наміри позбавити себе життя друзям, родичам; більшість дітей та підлітків, які роблять суїцидальні спроби або скоюють завершене самогубство, не діагностуються як психічно хворі; у більшості випадків діти, підлітки демонструють своє бажання піти з життя, однак дорослі не завжди це помічають.  

У підлітковому віці мотиви суїцидальних дій найчастіше є егоїстичними.  Суїцидальна поведінка підлітків часто пояснюється тим, що молоді люди, не маючи достатнього життєвого досвіду, не можуть правильно визначити мету свого життя та шляхи її досягнення. Із загальних причин суїцидів серед підлітків можна назвати такі: втрата улюбленої людини, стан перевтоми, уражене відчуття власної гідності, руйнування захисних механізмів особи в результаті вживання алкоголю, психотропних засобів і наркотиків, ототожнення себе з людиною, що вчинила самогубство, всілякі форми страху, гніву й смутку з різних приводів. Звісно,  кожний випадок суїциду — індивідуальний, але деякі загальні тенденції, властиві саме підлітковим і дитячим суїцидам, усе-таки існують. І, треба сказати, вони значною мірою відрізняються від причин, із яких добровільно йдуть із життя дорослі люди. Будь-яка дитина діє відповідно до своїх бажань за принципом «тут і зараз», не враховуючи при цьому можливих наслідків своїх учинків. Спроможність витримати, перетерпіти, затримати реакцію, подумати, перш ніж зробити, розвивається з віком.

Якщо міркувати тверезо, то словосполучення «схильність до суїциду» — не вирок, не ярлик. Деколи, щоб позбутися цієї схильності, дитині достатньо  трохи уваги з боку інших людей. Але, хоч як це сумно, запобігання суїциду — це делікатна і тривала робота з маленькою людиною, що заплуталася, перебуває на межі відчаю.  Самогубство скоюється в особливу, виняткову хвилину життя, коли чорні хвилі заполоняють душу і гасне будь-який промінь надії. Психологія самогубства це передусім психологія безнадійності. Чому діти? Тому, що, по-перше, діти дуже тонко відчувають батьківські складнощі;  по-друге, у дітей завжди є свої особисті психологічні проблеми, які дорослим  на тлі власних негараздів здаються дурницями. Але дитяча душа не хоче і не може так вважати, і одного разу дитина не витримує тягара невирішених питань, які їй просто нікому поставити...  Дуже важливе питання — як у голові зовсім молодої людини могла зародитися, дозріти й перерости в дію руйнівна думка?

Спробуємо розібратися в причинах дитячого суїциду. Почнімо з того, що суїцидальна поведінка — це не тільки крик про допомогу. Це якоюсь мірою відповідь на глибинні переживання людини, визнання своєї розгубленості перед тим, що для неї по-справжньому актуально і чого вона з тих або інших причин не має змоги дозволити (або так думає). Однією з основних причин трагедії є так званий дитячий романтизм. Це нещасна любов, страждання. Якщо фізично молодь у розвитку випереджає свій віковий стандарт, то психічно — відстає. Вона має дуже сильно розвинений рефлекс наслідування, наприклад, кумирів з екранів телевізорів і часто не тих, на кого варто  бути схожим. Також у причинах дитячого суїциду дуже важливу роль відіграє значущість мікрогруп, конфлікт у них для дитини — уже трагедія. Помиляються ті, хто стверджує, що до суїциду схильні тільки діти з неблагополучних сімей. Давно помітили, що зводять рахунок із життям і зовні цілком благополучні діти із сімей середнього і навіть великого достатку.  Хлопці та дівчата з неблагополучних сімей, як правило, мають вищу психологічну витривалість. Неподілена любов, уплив релігійних сект, побутова невлаштованість, відсутність тепла й розуміння з боку батьків, внутрішня спустошеність — усе це може стати причиною дитячої трагедії. Відчуття самотності — вельми часта причина суїцидальних спроб і завершених суїцидів у підлітків. 

Можна виокремити деякі ознаки бажання накласти на себе руки, серед яких:

      -  проблеми зі сном,

-         втрата апетиту,

-         апатія;

-         схильність до самотності й відчуження;

-         різкі зміни у зовнішності та поведінці;

-         зловживання алкоголем і наркотиками;

-         збуджений або агресивний стан; 

-         розмови про смерть, записки про самогубство,

-         малюнки в чорному світлі, що відображають жорстокість, особливо спрямовану на себе;

-         розкаяння;

-         відчуття безнадійності,

-         тривога, депресія, плач без причини;

-         роздавання особистих речей;

-         нездатність довго залишатися уважним;

-         утрата інтересу до улюблених занять;

-          самоїдство;

-         несподіване погіршення успішності, невідвідуваність школи;

-         членство в угрупованні або секті; 

-         йфорія після депресії та інше.

 

На перше місце серед соціально-психологічних чинників самогубств висувається сімейна дезорганізація. Це: відсутність батька в ранньому дитинстві, недостатність материнської прихильності до дитини, відсутність батьківського авторитету, матріархальний стиль стосунків у сім’ї, гіперавторитарність батьків, тілесні покарання дитини. Суїцидальний вплив справляє й розпад сім’ї: розлучення батьків, укладення шлюб

Феномен суїциду в загально психологічному аспекті трактують як поведінку людини, спрямовану на її самознищення. Це складна форма поведінки, на яку впливають психологічні, соціальні, ідейно-філософські, біологічні, геоксомічні та інші чинники. Існування молодої людини в суспільстві охоплює різноманітні зв’язки, що передбачає сукупність її поведінкових реакцій.

Суїцид (лат. – себе вбивати) - навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом. Ключовими чинниками, що призводять до самогубства, вважають психологічні. У структурі суїцидальної поведінки виокремлюють внутрішню (психічну) форму: думки, уявлення, задуми про суїцид, емоційні переживання, наміри; та зовнішню (дієву) форму: суїцидальні спроби і завершені суїциди.

Самосвідомість людини визначається суспільством, до якого вона належить. Дисбаланс між суспільним і особистісним у структурі психіки призводить до відхилень у його поведінці, зокрема, до суїциду. Чим гармонійніше узгоджене суспільне й особистісне в людині, тим краще вона адаптована до життя. У екстремальній ситуації чи ситуації соціальної напруженості  зникає психологічний комфорт та загострюються особливості індивіда: агресія, дисонанс, депресія, неадекватність самооцінки, девіантні форми поведінки, це сприяє виникненню міжособистісних конфліктів. Протягом життя молода людина долає різні небезпеки, але у кризовій ситуації самогубство може стати способом вирішення проблеми, у нього може бути мета, свій смисл, специфічна мотивація: протест, заклик, уникнення страждань, самопокарання, відмова, тощо.

Науковцями було досліджено, що на рівень суїцидальності впливають нові технічні засоби передавання інформації. Так, відомий російський адвокат Анатолій Коні у своїй праці «Самогубство в законі і в житті» (1923р.) розкрив «сумну роль» кінематографа, друкованих видань і навіть непродумано складених соціологічних анкет, що містили «методологію» форм і способів самогубств, з якими йому як юристу часто доводилось стикатися.

У час бурхливого розвитку засобів масової інформації, комп’ютерних ігор з поширеним у них смакуванням смерті, в тому числі і суїцидальної, тенденції самогубств поглибились. «Гіпнотизм» засобів масової інформації може стимулювати навіть суїцидальні епідемії серед молоді, оскільки, спрацьовують механізми наслідування та емоційного зараження.

У середовищі молоді найпоширенішими соціально-психологічними детермінантами є: соціальна ізоляція (вимушене тривале перебування в умовах обмежених стосунків та цілковита відсутність соціальних контактів); групове неприйняття; зниження толерантності до «значущих інших»; внутріособистісний конфлікт між статусом і домаганнями; самотність (породжена розчаруванням у людях, втратою соціальних контактів, невизнанням індивіда на рівні міжособистісній взаємодії); соціально-психологічне відчуження (збіднення комунікативних дій); зростання незадоволення (статусно-рольові розбіжності); неадекватність ціннісного ставлення та самооцінки; комунікативна неспроможність; зниження престижу, авторитету; міжособистісні конфлікти, а також конфлікти, пов’язані з антисоціальною поведінкою.

Психопрофілактична робота, яка виступає основним джерелом попередження суїцидальної поведінки, є засобом запобігання розвитку суїцидальних сценаріїв. Найефективнішим будуть засоби, які включають психокорекційну роботу з поведінковими розладами молоді, орієнтація на високі духовні цінності, які наповнюють сенсом життя, спрямовані на поширення світогляду особистості, який відкриє подальшу життєву перспективу.

Чому людина скоює такий вчинок? Що впливає на формування суїцидної поведінки людини? Що ми можемо зробити для попередження самогубств, особливо, серед молодого покоління? Щоб відповісти на ці запитання, нам слід знати ознаки суїцидальної поведінки, а також розглянути можливості психологічної допомоги у профілактиці суїцидів.

Якщо людина, на Ваш погляд, схильна до суїциду або мала в минулому спроби до самогубства:

o   Не відштовхуйте її, якщо вона вирішила розділити свої проблеми з Вами, навіть якщо Ви шоковані ситуацією, яка склалася.

o   Довіряйте своїй інтуїції, якщо ви відчуєте суїцидальні схильності в будь-якому індивіді. Не ігноруйте застережливі знаки.

o   Не пропонуйте того, що не в змозі гарантувати, наприклад, «Звичайно, сім'я тобі допоможе».

o   Дайте знати, що хочете їй допомогти, але не бачите необхідності в тому, щоб держати все в таємниці, якщо будь-яка інформація може вплинути на її безпеку.

o   Зберігайте спокій і не осуджуйте, незалежно від того, що кажете.

o   Кажіть щиро. Спробуйте визначити серйозність загрози.

o   Знайте, що суїцидальні думки не завжди призводять до спроб самогубства. В дійсності він/вона, поговоривши з ким-небудь про свої проблеми, зможуть відчути полегшення від усвідомлення проблеми.

o   Намагайтеся узнати, є в неї/нього план дій. Конкретний план – це знак дійсної небезпеки.

o   Переконайте його/її в тому, що є насправді така людина, до якої можна звернутися за допомогою.

o   Не пропонуйте полегшених рішень, наприклад «Все, що тобі зараз треба, це поспати. Вранці все буде добре».

o   Покажіть, що хочете поговорить про почуття, що не осуджуєте його/її за ці почуття.

o   Допоможіть йому/їй справитися з кризовою ситуацією і зрозуміти, що сильний стрес заважає повністю усвідомити ситуацію. Переорієнтуйте на інші інтереси для найповнішого проявлення і розвитку особистості.

o   Допоможіть знайти людей чи місце, які б допомогли знизити стрес.

o   Зверніться разом з ним/нею до фахівців.

 

Вибір напряму психотерапевтичної та психокорекційної роботи фахівця-психолога залежить від конкретного випадку, адже підхід до людини у кризисному стані має бути індивідуальний.

У рамках, наприклад, когнітивної психотерапії пропонуються заходи, спрямовані на пізнання та усунення невідповідності об’єктивної реальності й основних ситуаційних установок, також сприймання дійсності в умовах суїцидогенного конфлікту.

Проводиться індивідуальна та групова корекційна робота, яка полягає у визначенні соціально-психологічних засобів, які стимулюють цінність життя, поліпшують якісні зміни у ставленні до суті життя та смерті – від соціально-ситуативного до особистісного сценарію, що забезпечує відповідальну поведінку у різних життєвих ситуаціях. Психолог налаштовує  молоду людину на взаємодію. Зацікавлене ставлення сторін виникає тоді, коли є потреба в якійсь інформації, пораді, допомозі, якщо не вистачає власного досвіду щодо вирішення життєвих проблем. Психолог за родом своєї діяльності та особистісними якостями  зорієнтований на таку допомогу: він володіє спеціальними знаннями у напрямку загальної психології, педагогічної психології, вікової психології, патопсихології, психології міжособистісних стосунків, суїцидології та ін. Усі напрямки роботи фахівця-психолога орієнтовані на розвиток самостійності, відповідальності за свої вчинки, за своє життя в цілому і тому дуже багато уваги приділяється навчанню навичкам самопізнання і самооцінки. Згідно з поглядами психологів-гуманістів (А.Маслоу, Д. Роджерс) кожна особистість володіє правом на самоцінність і гідність – кожна людина сама створює свій світ, свою долю, здійснюючи вибір. Щоб вибір був усвідомленим, потрібно пізнавати себе.

Надання психотерапевтичної допомоги спрямоване на відредагування негативних емоцій, активацію антисуїцидального бар’єра, трансформацію дезадаптивних форм волаючої поведінки і опрацювання особою руйнівних мотиваційних настанов.

Якщо Ви будете поруч із людиною, то зможете своєчасно помітити прагнення, які спричиняють їй душевний біль та підштовхують до самогубства, і зможете допомогти в скрутній ситуації, запобігти скоєнню самого страшного – загибелі молодого життя.