Збручанський ідол - Світовид

01.12.2015 21:38

`        Одного з погожих днів літа 1848 року солдати австрійської прикордонної служби, охороняючи державний кордон Австро-Угорщини на річці Збруч поблизу села Личківці та гори Соколихи (за іншими даними, біля села Городниця) Гусятинського повіту Тернопільського воєводства, на поверхні води помітили кам'яний стовп, ніби прикрашений зверху капелюхом, схожий на гуцульський. Знахідкою зацікавився дідич села Коцюбинчики Мечислав Потоцький, якому знадобилося три пари волів, щоб витягнути статую з води. М. Потоцький, як краєзнавець, палкий поціновувач старовини та археолог-аматор одразу оцінив наукову значимість статуї. 

Спочатку в його задуми входила ідея поставити статую на землях свого маєтку на курган "Розбита могила". Цей курган завширшки 100 та висотою біля 10 метрів належить до пам'яток скіфського часу (VІІ - ІІ ст. до н. е.), розташований між селами Коцюбинчики, Босири, Великі Чорнокінці на найвищій географічній точці даної округи та проглядається на десятки кілометрів не лише на Чортківщині, але сусідніх районах - Борщівському та Гусятинському. По своїй конструкції і будові відноситься він до царських курганів Степової України. Аналогічний йому знаходиться в с. Дунів Заліщицького району. Ці кургани  по своїх розмірах не  лише вражають своєю величністю та грандіозністю, але є єдині не лише на Західному Поділлі, але й на археологічних пам'ятках західноподільської групи скіфського часу (Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Львівська, Івано-Франківська області).

Задум графа Потоцького вороже сприйняли місцеві селяни, підбурені духівництвом. Вони поставили вимогу, що в разі того, коли статуя буде височіти на "Розбитій могилі", її вночі розіб'ють на куски, а фрагменти безслідно  зникнуть.

В 1851 році М. Потоцький пожертвував знахідку Краківській академії наук (тепер знахідка зберігається в Краківському археологічному музеї), а  гіпсову копію передав Львівському музею Любомирських.

На сьогодні копії Збруцького ідола виставлені в експозиціях Львівського історичного та Тернопільського обласного краєзнавчого музеях.

З моменту знайдення Збруцького ідола не вщухають пристрасті навколо цієї знахідки, адже вона відображає  не тільки рівень художньої майстерності, але й дає змогу реконструювати складний комплекс світогляду язичництва слов'ян.Збручанський Світовид (бл. IX століття) — кам'яна статуя, зображення слов'янського бога Світовида (кам'яний стовп, кумирідол, скульптура), знайдений біля села Личківці коло Гусятина в річці Збруч (притока Дністра) в 1848 році.

За реконструкціями і теоріями дослідників, за визначеними чіткими слідами, в центрі капища на горі Богит стояв стовп бога Світовида до того, як потрапив на дно Збруча. Капище розташовувалося на висоті 417 м над рівнем моря, мало форму кола діаметром майже 17 м. Навколо нього виявили вісім жертовних ям.

Згідно з дослідженнями, стовп у вигляді статуї Святовита не було скинуто в Збруч войовничими християнами. Добрий стан пам'ятки свідчить про те, що її сховали для збереження у водах ріки самі язичники-віруючі, адже на скульптурі нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими дохристиянськими зображеннями богів та світогляду предків.

Стовп був ознакою приналежності до великої сім'ї. Стовпові дороги між такими хороминами з стовпом Роду(храмовими комплексами) були головними для спілкування між племенами. Родовитість знаті визначала тривалий час приналежність до панівних племен. Стовпові бояри пізніше, коли за вислугу володар дарував дворянство, то "новодел" та виморочене чи куплене дворянство прозивали "стовбовими", по первинному накопиченню капіталів розбоєм на стовбових дорогах з верстовими стовбами (від стовбур).

Хронологічна дата створення стовпа (статуї) збігається з періодом існування язичницького Збручанського культового центру.

Збручанський Світовид зберігається в Краківському археологічному музеї. В КраковіЛьвовіКиєвіГусятиніМоскві є копії статуї натуральної величини; також в Тернополі (обласний краєзнавчий музей[1].

 

Місце, на якому стояла статуя, г. Богит

Збруцький образ був створений з місцевого вапняку, на поклади якого багаті Медобори, стояв на горі Богит до початку XIII ст. Ідол представляє собою чотирьохгранний стовп висотою 2,67 м, розділений на три рівні-яруси, що відповідають уявленням слов'ян-язичників про три світи — небо, землю й потойбіччя.

Верхня частина статуї оформлена у вигляді округлої шапки з хутряною оторочкою, під шапкою - чотири обличчя. Скульптура розділена на три горизонтальні яруси. Висота верхнього яруса - 160 см, середнього - 40 см, нижнього 67 см. Таким чином, статуя має 12 окремих секцій. Одна секція нижнього яруса пуста, на інших 11-ти є по одному зображенню. Три яруси відображають три сфери буття - Яв-Прав-Нав. Нижній ярус зображає Наву (підземне божество, потойбічний світ); середній — Яву (світ людей, видимий світ); верхній — Праву (світ богів, вищий світ).

На грані нижнього яруса, на зворотній стороні від пустої, зображено вусатого чоловіка, що стоїть на колінах та тримає обома руками середній ярус. На двох прилеглих гранях нижнього яруса ця ж фігура показана збоку, та обернена колінами до пустої грані. Таким чином представляється можливість визначити лицьову сторону всього ідола.

На верхньому ярусі зображені дві жінки та два чоловіки в довгому підпоясанному одязі. Одна жінка зображена з рогом, інша - з перснем. Чоловіки відповідно зображені один - з конем та мечем, інший - з солярним знаком на одязі, навкруги з шістьма променями всередині нього.

Середній ярус схожий з верхнім, але його фігури значно менші. Фігури також розділяються за статтю - під жіночими фігурами верхнього ряду також зображені жіночі, під чоловічими - чоловічі. Одяг людей також довгий, але без пояса. Фігури зображені з розведеними руками, ніби утворюючи коло.

Культове значення кумира (ідола)[ред. • ред. код]

Згідно із поглядами Рибакова[2], із чотирьох боків ідола під спільною шапкою багатоликого Світовида витесали верховних слов’янських богів — Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога.

Перстень тримає Лада — богиня весни, врожаю і кохання. Була опікункою шлюбу.

Із рогом у руці — богиня долі Мокоша. До неї по заступництво зверталися породіллі.

Меч-блискавка й кінь — на зображенні Перуна — покровителя грозигрому й інших небесних явищ, а також війни. Такі самі символи мав і Світовид.

На четвертій постаті ледь помітно проступає колесо-сонце. Це атрибут Дажбога — покровителя плодовитості та сонячного світла, чи навіть самого сонця. Також це божество із солярним символом може бути визначене як Хорс, бог Сонця (а також Місяця). Швидше за все, зображено саме Дажбога, для якогосонячне коло було лише визначальним символом, через що Сонце зображено не в руках, а на одязі божества[3].

Середній ярус заввишки 40 см містить витесані фігурки чоловіків і жінок, що ніби ведуть хоровод. Під Ладою й Мокошею розташовані жіночі фігурки (видно груди), під Перуном і Дажбогом — чоловічі.

Нижній ярус має висоту 67 см. На ньому - вусатий чоловік, що стоїть навколішки й ніби підпирає верхні яруси (тримає на руках). Припускають, що цеВелес — покровитель підземного царства мертвих, а також бог скотарства й торгівлі. Він зображений як основа, на якій тримається світобудова.

Кумир (ідол) відповідає слов'янському Роду -Святовиту, Хоросу, Дажбогу, як головному сонячному божеству, що зображали з чотирма обличчями [4].

Виноски[ред. • ред. код]

Нижній ярус зображує вусатого чоловіка, який стоїть на колінах, згорбившись, ніби підтримує два верхніх. На бічних сторонах зображено два обличчя, аналогічних першому, однак менших розмірів. Вважається, що зображено потойбічний світ. Трьох чоловіків можна сприйняти на зразок старогрецьких демонів чи римських геніїв - тобто духів, що володіють надприродною людською силою, належать до невидимого світу, що мають значний вплив на життя та долі людей. Вони вважалися як щось середнє  між простою смертною людиною та божеством. Їхні дії щодо людей можуть спричинити як добро, так і зло - залежно від самих людей.

Завдяки вивченню етнографічного матеріалу, який зібрано в Україні в ХІХ - на початку ХХ ст. (казки, легенди, перекази, замовлення) можна виділити нижніх богів (домовики, мавки тощо ). Ці істоти сприймалися як предки, культ яких був дуже розвинений у слов'ян. Вони, звісно, не вражали силою і красою, як небесні, вищі боги, однак у житті людей відігравали значну роль, адже навкруги себе - в деревах, гаях, струмках, болотах, власних домівках  слов'янин вбачав їхню присутність та поклонявся і вшановував їх. Хоча християнство категорично заборонило поклонятися їм та віднесло до злих сил - слуг диявола, народна творчість зберегла відгомін стародавніх міфів до наших днів.

Яких саме трьох потойбічних богів зображено на Світовиді, встановити неможливо, очевидно, представлено їх на зразок старогрецьких демонів: Геракла - який уособлював працю, подвиг, що перемагає ворожу силу; Деметру - засновницю осілого культурного життя; Діоніса - бога безсмертя та відродження.

Середній ярус Збруцького ідола зображує по дві постаті чоловіків та жінок з розведеними в боки руками, які наче тримають один одного і пританцьовують на місці. Представлено тут землю. Парне чергування вказує на невпинність життя та продовження людського роду на землі. Постаті перебувають в русі, наче в танку, який є необхідним атрибутом поклоніння богам та засобом спілкування з ними. Під час такого дійства просили кращої долі, врожаю, багатства, достатку і миру. Також танок супроводжував повсякденне життя людини: при народжені і смерті;  в честь відзначення обрядових свят (початок прокладання першої борозни, літнього сонцестояння, збирання врожаю і т. п); перед боєм та під час проголошення миру.

В цій композиції ми вбачаємо гармонійне поєднання людського життя з природою. Людина відчувала свою слабкість та беззахисність перед могутньою силою природи й тому жила її законами та дарами.

Найзмістовніший верхній ярус Світовида, на якому зображені верховні боги. Підперезані вони спільним поясом. Права рука кожної постаті піднесена до грудей, а ліва - опущена до живота. Одягнені в довгополі сорочки, з-під яких виглядають короткі та тонкі ніжки. В одному випадку на лівій бічній грані їх чомусь немає. В двох випадках позначені жіночі груди. Всі боги наверху увінчані спільною шапкою.

На лицевому боці є жіноче божество, яке тримає в правій руці ріг достатку. Зліва - чоловіча фігура бога-воїна з висіченою поряд з ним шаблею та конем. Праворуч - жіноче божество з обручкою на правій руці. З тильного боку - чоловіче божество без атрибутів. Академік Б. Рибаков вбачає чотири божества - Мокоша, Перуна, Ладу і Велеса.

Нижній ярус зображує вусатого чоловіка, який стоїть на колінах, згорбившись, ніби підтримує два верхніх. На бічних сторонах зображено два обличчя, аналогічних першому, однак менших розмірів. Вважається, що зображено потойбічний світ. Трьох чоловіків можна сприйняти на зразок старогрецьких демонів чи римських геніїв - тобто духів, що володіють надприродною людською силою, належать до невидимого світу, що мають значний вплив на життя та долі людей. Вони вважалися як щось середнє  між простою смертною людиною та божеством. Їхні дії щодо людей можуть спричинити як добро, так і зло - залежно від самих людей.

Історичних попередників Збруцького ідола знаходимо в черняхівській культурі, зокрема Ставчанський, Іванківський та Калюський є його  прототипами. Проміжним типом служить Юрковецький ідол (VІ - VІІ ст.) - своєрідна зв'язуюча ланка між черняхівськими та давньоруськими скульптурами. Об'єднують пам'ятки в єдиний комплекс  спільна територія, матеріал (дністровський вапняк), семантика та манера зображень.  Слід відзначити, що в черняхівській культурі виділяється досить стійкий сюжет зображення верховного бога (атрибут якого - ріг достатку) та бога неба (зображення коня). Пояснення цьому служить факт тісних взаємозв'язків з античним світом, причому місцеве населення мало не лише тісні торгово-економічні відносини (майже на кожному поселенні знаходимо речі античного імпорту); існував грошовий обіг (трапляються золоті ауреуси, срібні динари, мідні асси і великі скарби монет), але й духовний світ черняхівців збагатився ідеями давньоримської цивілізації і культури. Міфологія черняхівців ввібрала в себе багато елементів та сюжетів релігії Риму, продовження яких ввійшли в складний комплекс язичницьких вірувань  слов'ян.

Ідея верховного бога (Рода) отримала своє продовження в давньоруський час - прикладом служить Збруцький Світовид, сюжет якого набагато складніший. Три горизонтальних яруси символізують розподіл світу на небо - світ богів; землю; потойбічний світ. Таке трьохчленне розподілення світу отримало в науці теорію світового дерева. Об'єднує три світи спільна шапка, що символізує цілісність світу під ідеєю верховного бога.